Архітектура античної Греції
В умовах демократії Стародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав — полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею —агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра — перистиль.[1]
Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму став периптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя — Парфенон 5 століття до н.е.. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон тощо. Так в Афінах зявились Театр Діоніса, а пізніше Одеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровий стадіон Панатінаїкос.
Мірою красоти і гармонії, пропорційності і масштабу будівель і споруд є людина. У часи розквіту Стародавньої Греції більшість храмів і великих громадських будинків споруджувалася з мармуру.
На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Саме так, «корисність» і «краса» архітектури матеріалізувалися в давньогрецькому храмі у пластичних формах, що незалежні одна від одної. До того ж, його об′ємно-просторовакомпозиція має ясно виявлену осьову побудову і розрахована на динамічне сприймання її «краси» з багатьох точок зору у русі і часі.
Еллінські майстри архітектури у 5-6 ст. до н. е. створили цілісну композиційну систему архітектурного ордера (від лат. ordo—ряд, порядок). В давньогрецькій архітектурі розрізняють доричний, іонічний і корінфський ордери. Художня цілісність грецького ордера настільки довершена, що він отримав здатність відтворюватися як самостійнакомпозиційна система, яка додається до фасаду або інтер′єра споруди задля красоти. Таким чином, у самій суті архітектури Еллади була закладена можливість застосування професійних засобів виразності, що незалежні від функціонально-конструктивної основи будівель і споруд.
Архітектура Стародавнього Риму
У Стародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що відображали могутність римської республіки (пізніше —імперії), а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів та акведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокремабетону.
Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри —форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу:амфітеатри (Колізей у Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки. Тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкненого простору (атрій, перистиль), був розвинутий та вдосконалений. У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних — інсули. Отримали широке застосування арочні тасклепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, накритий величезнимкуполом), які розвинулись також в архітектурі елліністичної Парфії.
Архітектура Римської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених поземних планів. Посилюються елементи декоративності, зовнішньої виразності споруд. Архітектурний ордер став невіддільним від уявлення про прекрасне в архітектурі.
Архітектура доби феодалізму
Собор Святої Софії, Константинополь
Католікон, Велика лавра, Афон — яскравий приклад хрестово-купольного храму
В епоху феодалізму архітектура розвивається на основі більш диференційованого поділу праці. Праця рабів змінюється діяльністю ремісників-професіоналів. За феодалізму область розповсюдження монументальної архітектури значно розширюється, охоплюючи Європу, Азію, більшу частину Африки, частину Америки. Проте нерівномірність розвитку, вплив місцевих умов і традицій на архітектуру епохи феодалізму справляли значніший вплив, ніж на архітектуру рабовласницьких цивілізацій.
Феодальні війни змушували до широкого розвитку фортифікаційних споруд, які захищали міста і резиденції феодалів (замки і палаци Франції, Німеччини, Іспанії та інших європейських країн), Середньої Азії та Закавказзя (російські Кремль та монастирі-фортеці).
Архітектура Візантії
Ідеологічне панування релігії дало поштовх широкому будівництву культових споруд. Новим завданям, яке вирішила архітектура Візантії, було формування внутрішнього простору християнських храмів, здатних вміщувати тисячі прочан, а також створення в них особливого середовища.
Поряд з успадкованими від Рима типами базиліки та центрично-купольними будівлями формувалися купольні базиліки та хрестово-купольні храми. Сферичні купола поєднувалися з прямокутною в плані системою опор. Конструкція отримувала ясний вираз в архітектурній формі хрестово-купольних храмів. Архітектура Візантії справила широкий вплив на зодчество слов'янських держав на Балканах (Болгарії, Сербії), Закавказзя (Вірменії, Грузії) та Давньої Русі.
Немає коментарів:
Дописати коментар